Цитировать как: Чибісов, Д. М. Право Світової організації торгівлі як джерело інформаційної діяльності митних органів України: огляд національних зобовязань України за “ТРІПС” / Д. М. Чибісов // Митна справа : науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності; фахове видання. – 2013. – № 3. – С. 46-53
Чибісов Д.М.
ПРАВО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ:
ОГЛЯД НАЦІОНАЛЬНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ УКРАЇНИ ЗА «ТРІПС»
Постановка проблеми. Всесвітня економічна глобалізація охоплює всі сфери людського життя. Країни, як суб’єкти глобальних економічних, політичних, та екологічних процесів стають все більше і більше взаємозалежні одна від одної. Ця залежність є результатом тісних торговельних взаємовідносин які спричиняють поступове зникнення тарифних та технічних бар’єрів між державами відкриваючи простір для економічної інтеграції однієї економіки в іншу.
Світова організація торгівлі є провідною міжнародною організацією яка адмініструє більше ніж 98 % світової торгівлі. Вступ України до Світової організації торгівлі (далі – «СОТ») в 2008 р. спричинив необхідність впровадження як нових, гармонізованих з правилами СОТ стандартів інформаційної діяльності митних органів України та механізмів забезпечення захисту української економіки, так і вивчення міжнародних правових заходів щодо такого забезпечення [1].
І якщо раніше, митниця стояла на варті економічної безпеки держави попереджуючи контрабанду, то зараз, завдання митних органів ускладнилися у рази. Вони мають оперувати положеннями не одного-двох нормативних актів, а положеннями багатотисячних угод які регламентують імпорт-експорт товарів з України в рамках права СОТ. Втім, в країні досі не існує як офіційних перекладів всіх законодавчих актів міжнародної торгівлі в рамках СОТ, так і їх відповідного тлумачення, яке можна знайти лише в рішеннях комісій (палат) СОТ з вирішення торговельних суперечок. Більш того, процес перекладу таких документів, та створення їх баз даних майже не просувається, а існуючі переклади не відповідають принципу «автономної інтерпретації» та вступають у протиріччя із міжнародними стандартами перекладу офіційних документів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з переміщенням товарів, послук, капіталу через митний кордон України відповідно міжнародних зобовязань держави як члена Світової організації торгівлі. Предметом дослідження є конкретні норми і положення права СОТ та зокрема угоди ТРІПС, що створюють правові джерела діяльності митних органів України у цій сфері.
Стан дослідження. У національній науковій літературі питання визначення та застосування норм права СОТ митними органами України комплексно не розглядалися. В той же час, окремі теоретичні аспекти досліджувалися у працях наступних науковців: Г.М. Вельямінов, В.О. Голубєва, В.М. Довганя, І.І. Дюмулен, С.І. Долгова, А.В. Данільцева, О.О. Мережко, Б.Л. Зімненко, С.В. Іванова, А.А. Ковальова, І.І. Лукашук, С.Г. Осика, А.С. Смбатян, М.П. Трунк-Федорова, Л.Д. Тимченко, та В.М. Шумілов.
Виклад основних положень. Вступивши до СОТ Україна стала на шлях торгової лібералізації чим зумовила різкий та неконтрольований рух товарів та сервісу крізь національний митний кордон. Неконтрольований він тому що, по-перше: в Україні не існувало та не існує жодної наукової інституції яка б повністю могла відповісти на питання яким чином контролювати експорт/імпорт товарів/сервісу згідно умов СОТ, та по-друге, якими правилами користуватися митним органам при оформленні відповідних документів, зважаючи на те, що й дотепер в Україні не існує перекладів усіх нормативних актів СОТ та відповідних рішень палат СОТ.
Варто підкреслити, що само по собі право СОТ не передбачає, що Україна автоматично матиме лише одні преференціїх – скоріш навпаки. Якщо подивитись історично, то можна побачити, що з моменту підписання ГАТТ 1947 до створення СОТ було виконано великий обїєм роботи з торгівельної лібералізації та процедурам доступу до митної території держав-підписантів, але не всі ці нововведення були позитивними для більшості держав.
Якщо прослідити історично, то можна побачити, що сьогоднішня ситуація тісних економічних зв’язків та взаємозалежності має давнє минуле. З 1946 р. по 1994 р. було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів [2, 34] результатами яких встановлювалися все нові і нові лібералізовані «правила гри» [3, 538]: 1) у 1947 р. було знижено тарифів по 45 000 позицій (що охоплювало більше 20% усієї світової торгівлі); 2) у 1949 р. – досягнуто 5000 тарифних знижок; 3) у 1951 – досягнуто 8700 тарифних знижок, а рівень тарифів 1948 р. був зменшений на 25%; 4) у 1956 – досягнуто тарифних знижок загальною вартістю 2,5 млрд. дол. США; 5) у 1960-1961 – досягнуто тарифних знижок загальною вартістю 4,9 млрд. дол. США; 6) у 1964-1967 – досягнуто тарифних знижок загальною вартістю 40 млрд. дол. США; 7) у 1973-1979 – досягнуто тарифних знижок загальною вартістю 300 млрд. дол. США; 8) у 1986-1994 – зменшення державних субсидій в сільськогосподарському секторі, впровадження механізму захисту інтелектуальної власності та доступу до текстильної продукції. А 15 квітня 1994 р. було прийнято рішення про утворення Світової організації торгівлі, яка зараз адмініструє більше 90% усієї світової торгівлі.
Дійсно, шлях до СОТ був довгий, однак рішучий ривок відбувся саме в 2005-2008 р. коли після узгодження тарифів з країнами-членами Світової організації торгівлі була завершена процедура переговорів й 10 квітня 2008 року Верховна Рада України ухвалила закон № 250-VI «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі», а вже 16 квітня Президент України підписав його. І хоча, про можливий вступ України до СОТ говорили ще задовго до 2008 р. – дуже незначна кількість фахівців розробляли національні концепції стратегічного членства України в організації та аналізували можливі наслідки останнього.
Загострення дискусії застосування норм права СОТ українськими митниками спричиняє і нас звернути увагу на це питання. По-перше, потрібно сказати, що під «правом СОТ» ми розуміємо сукупність матеріальних та процесуальних норм які регулюють торговельні (в т.ч. торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності) та економічні сфери багатосторонніх відносин держав та відповідні процесуальні дії, в межах СОТ, необхідні для такого регулювання. У національній науковій літературі на сьогодні не зустрічається визначення поняття та структури матеріального права СОТ. Більш того, питання застосування терміну «торгове» («матеріальне») право СОТ є дискусійним однак, на нашу думку, обґрунтовується необхідністю систематизації та його подальшого вивчення права СОТ у контексті української школи права. Відтак, пропонується вважати, що торгове право СОТ – це матеріальне право яке регламентує внутрішню (національну) та зовнішню (ЗЕД) діяльність членів організації у сферах які підпадають під регулювання обов’язковими угодами Організації. Тобто, нормативну базу торгового права СОТ складають, угоди, домовленості, рішення та інші документи які були прийняті відповідно процесуального права СОТ і у межах визначених зобовязань.
Таким чином, солідаризуючись із І.І. Думуленом, який зазначає, що «правовий механізм» [1] СОТ включає чотири складові блоки, вважаємо можливим називати наступні документи джерелами права СОТ [4, 25]:
- Генеральні або «рамкові» угоди: Генеральна угода про тарифи та торгівлю, Генеральна угода про торгівлю послугами і Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності;
- Багатосторонні угоди які конкретизують положення генеральних, «рамкових» угод: Угода про тлумачення ст. VII ГАТТ (Угода про митну вартість); Угода про імпортне ліцензування; Угода про застосування ст. VI ГАТТ (так званий Антидемпінговий кодекс); Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи та інш.;
- Угоди, що регулюють питання які спершу не входили до ГАТТ 1947 та до ГАТС, а саме: Угода про технічні бар’єри в торгівлі, Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Угода про сільське господарство, Угода про комунікації, Угода про фінансові послуги та інш.;
- Рішення органів СОТ та зокрема Органу врегулювання суперечок (далі – «ДСБ») які створюють прецедентне право СОТ [4, 25-27].
Угода ТРІПС базується на домовленостях, оформлених у вигляді Паризької, Бернської, Римської конвенціях і Вашингтонського договору. Однак це перша угода, яка конкретно пов’язує питання охорони ІВ з торговельними санкціями. Вперше в історії міжнародних угод, ТРІПС звертає увагу не лише на дотримання прав в області інтелектуальної власності, але й визначає основні правові засоби, до яких можуть вдаватися правовласники [5]. Угода зобов’язує членів СОТ забезпечити застосування кримінальних процедур та штрафів, принаймні у випадках навмисної фальсифікації товарного знака або порушення авторських прав у комерційних масштабах. Угода вперше встановлює єдині стандарти щодо національної системи охорони ІВ зосереджуючись на доказах, судовій забороні, відшкодуванні збитків, тимчасових і прикордонних заходах [5]. Втім, на думку багатьох дослідників права СОТ, зазначені положення ТРІПС є невиправданим втручанням в національне законодавство держав-членів СОТ. [6, 326].
Угода складається з VII частин та 73 статей у яких викладені нові правила та процедури охорони прав інтелектуальної власності. Частина 1 визначає загальні положення та основні принципи угоди ТРІПС. Частина 2 закріплює стандарти щодо наявності, сфери дії та використання прав інтелектуальної власності. Частина 3 передбачає механізм захисту прав інтелектуальної власності. Частина 4 регламентує набуття та підтримання чинності прав ІВ та відповідні процедури «inter partes». Частина 5 передбачає процедури та правила призвані мінімізувати суперечки з приводу дотримання державою положень ТРІПС. Частина 6 регламентує окремі домовленості держав та встановлює перехідний період щодо виконання зобов’язань згідно ТРІПС. Частина 7 передбачає інституційні засади та заключні положення щодо впровадження ТРІПС.
За думкою В.М. Шумілова, ТРІПС являє собою «перший та єдиний багатосторонній договір», що регулює всі найважливіші аспекти ІВ та надає цьому сектору правовий режим «мінімального міжнародного захисту» [7, 131]. Ця угода передбачає зміцнення правил захисту патентів, торгових марок, авторських прав і торгових секретів. Угода ТРІПС встановлює «багатосторонні рамки», правила та принципи боротьби з торгівлею контрафактною продукцією [7, 131].
Особливу увагу в угоді приділяється правозастосуанню викладених у ній норм. Мало сказати, що права на інтелектуальну власність (далі – «ІВ») захищаються в судовому порядку, але угода зобов’язує забезпечити високий стандарт та ефективність захисту [6, 320]. У ст. 41 ТРІПС визначає, що держави-члени СОТ повинні імплементувати таким чином положення угоди, щоб дозволити «ефективні заходи проти будь-якої дії», що порушує права ІВ передбачені угодою, зокрема включаючи «термінові заходи, спрямовані на запобігання порушень та заходи, що стримують від подальших порушень».
В рамках СОТ буде оцінюватися ефективність імплементації норм ТРІПС і практичних процедур охорони [6, 320]. Передбачається можливість встановлення членами СОТ в своєму законодавстві й більш високого рівня охорони прав інтелектуальної власності ніж зазначено в угоді (див. пар. 2.1). Втім, встановлюючи мінімальний набір стандартів захисту для всіх видів прав ІВ, ТРІПС залишає при цьому за урядами держав-членів СОТ право вільно вибирати механізм імплементації та режим дотримання прав ІВ [5]. Таке право має бути використано добросовісно (due diligence) [8] і у повній відповідності до принципів національного режиму, недискримінації і режиму нації найбільшого сприяння.
На національному рівні ТРІПС встановлює мінімальний рівень захисту прав ІВ, який стосується насамперед судової влади та митних органів. Засоби правового захисту прав ІВ передбачені ТРІПС закріплюють:
– право судової заборони;
– компенсація завданої шкоди;
– право інформації;
– відшкодування відповідачу понесених витрат у випадку помилкової затримки його товару;
– еквівалентність принципів і норм застосування адміністративних процедур.
При проведенні будь-яких процесуальних дій усі відповідні рішення повинні бути у письмовій формі і належним чином обґрунтовані. Вони повинні базуватись лише на свідченнях, які сторони по справі мали можливість заслухати. При застосуванні цивільно-правових та адміністративних процедур члени СОТ мають забезпечити:
– доступність процедури захисту;
– надання права відповідачу на отримання своєчасного письмового повідомлення, яке повинно містити докладний виклад претензії;
– процедури не повинні містити надмірно обтяжливих вимог щодо обов’язкової присутності;
– надання належного права всім сторонам, процедури для підтвердження своїх претензій і для представлення всіх відповідних претензій;
– забезпечення засобів визначення та захисту конфіденційності інформації за умови несуперечності існуючим конституційним вимогам.
В ст. 41 пар. 1 ТРІПС визначається, що місцем звернення до суду може бути територія держави де порушення мало місце [9]. Втім, виходячи із логіки документу можна зробити висновок, що правовласник, який вважає, що його право порушено, може звернутися не тільки в судовий орган держави, де мало місце порушення, але й в судовий орган країни де продукція вироблена у такий спосіб реалізується [9]. Очевидно, що у такий спосіб влада країни де реалізується контрафактна продукція може більш неупереджено дотримуватись правоохоронного законодавства [9]. Тобто, у правовласника буде більше шансів на успіх і менше витрат, якщо він, наприклад, подасть позов проти порушника у власній країні, ніж якщо він спробує зробити це у іноземній країні де продукція виготовляється [9]. Загалом ТРІПС не заперечує боротися з контрафакцією, тобто звертатися до судового органу держави відповідно зазначеним у ТРІПС правилам:
1) там, де товари були виготовлені;
2) там де товари перетинають митний кордон і готуються до реалізації;
3) у проміжній країні, через яку товар проходить транзитом;
4) на території країни де були представлені дані товари для ознайомлення чи у рекламних цілях;
5) там, де ці товари збувалися, або
6) там, де ці товари знаходили своїх споживачів [9].
При розгляді звернень щодо порушення прав ІВ органи судової влади повинні мати право вимагати від сторони припинити порушення прав інтелектуальної власності та inter alia запобігти введенню до комерційних каналів під їх юрисдикцією імпортованих товарів, що ввозяться з порушенням прав ІВ, відразу після проходження такими товарами митного кордону. Держава не зобов’язана надавати такі повноваження стосовно об’єкта, що охороняється, придбаного або замовленого стороною до того, як вона дізналася або мала достатні підстави, щоб дізнатися про те, що торгівля таким об’єктом означатиме порушення прав інтелектуальної власності. ТРІПС вказує, що судовий орган має право:
1) у випадку, якщо сторона судового розгляду навмисно утрудняє або відмовляє в доступі до необхідної інформації, приймати рішення на базі наданої інформації, включаючи скаргу або заяву постраждалої сторони (ст. 44 пар. 3);
2) видати судовий наказ, що забороняє переміщення товару, що приводить до порушення прав інтелектуальної власності (ст. 51);
3) зобов’язати порушника (якщо той свідомо або маючи достатні підстави для свідомої дії брав участь у порушенні) відшкодувати правовласникові збитки в розмірі, достатньому для компенсації збитку, понесеного правовласником у зв’язку з порушенням його права інтелектуальної власності (ст. 45 пар. 1);
4) видати наказ, щоб весь контрафактний товар, а також матеріали й знаряддя його виробництва без якої-небудь компенсації були вилучені й знищені (якщо це не суперечить конституції країни) (ст. 46);
5) видати наказ (ст. 48) про компенсацію збитку, понесеного стороною в результаті незаконно накладених обмежень (зловживання мірами захисту прав інтелектуальної власності);
6) вживати тимчасових заходів (inaudita altera parte з метою (ст. 50): запобігання порушень будь-якого права інтелектуальної власності і, зокрема, запобігати введенню до комерційних каналів під їх юрисдикцією товарів, включаючи імпортовані товари, відразу після проходження митного кордону; збереження відповідних доказів відносно інкримінованого порушення (ст. 50 пар. 2).
Тимчасові заходи захисту прав інтелектуальної власності згідно ТРІПС передбачають, що (ст. 50): 1) судові органи мають право ухвалювати попередні заходи без заслуховування протилежної сторони, особливо, якщо затримка може завдати непоправної шкоди власнику прав ІВ або існує загроза знищення доказів; 2) слід повідомляти зацікавлені сторони при застосуванні попередніх заходів на кордоні; 3) на прохання відповідача протягом прийнятного періоду після повідомлення про заходи, здійснити розгляд з правом бути заслуханим щодо необхідності зміни, скасування або підтвердження цих заходів; 4) на прохання відповідача скасувати або призупинити тимчасові заходи, якщо судовий розгляд не розпочався протягом прийнятного періоду.
Спеціальні вимоги щодо заходів на кордоні передбачають можливість (ст. 51): подання заяви (загроза імпорту товарів із фальсифікованим товарним знаком або товарів, створених із порушенням авторських прав); застави або еквівалентної гарантії (достатньої для захисту відповідача та запобігання зловживання); повідомлення про призупинення товарів на кордоні (термін призупинення (не може перевищувати 20 робочих днів або 31 календарний день); відшкодування збитків імпортеру або власнику товарів (незаконне або помилкове затримання товарів); право на інспекцію та інформацію; дії за обов’язком компетентних органів; заходи щодо усунення правопорушення (знищення або вилучення товарів з обігу). Незначний імпорт (особистий багаж) не може бути зупинено на кордоні навіть за підозрою у порушенні прав ІВ.
Заходи на кордоні можуть також прийматися владою за їх власною ініціативою (ех officio), хоча вони і не зобов’язані вживати таких заходів. З цього приводу угода ТРІПС вказує також, що влада повинна мати можливість вимагати від самого правовласника відомостей, які могли б їм допомогти при здійсненні цих повноважень (ст. 58). Можна, наприклад, уявити собі наступний сценарій: товари прибувають на кордон, і митний службовець припускає, що незважаючи на те, що на них проставлений якийсь товарний знак, вони можуть бути контрафактними. Тоді він може зв’язатися з власником даного товарного знака та задати йому деякі питання, і навіть попросити його приїхати проінспектувати ці товари. Таким чином встановлюється свого роду співпраця між національними урядами і володарями прав інтелектуальної власності в цілях боротьби з порушеннями цих прав [9].
Втім, коли влада діє за власною ініціативою (ех officio), її можна притягнути до відповідальності, якщо вони необґрунтовано затримали випуск у вільний обіг законних товарів. Стаття 58 пункт (с) дозволяє країнам-учасницям звільняти відповідних осіб від відповідальності за такі «помилки» влади та уповноважених представників лише в тих випадках, коли «дії були виконані з чесними намірами». Це положення дозволяє з упевненістю вважати, що влада буде точно оцінювати всі наслідки прийняття рішення про тимчасове утримання від випуску у вільний обіг товарів за власною ініціативою.
Якщо товари затримуються на митному кордоні не на прохання правовласника, а з ініціативи самих властей, термін, встановлений у ст. 55, до закінчення якого особа, яка не є відповідачем, має розпочати виробництво, повинен відраховуватися не з моменту повідомлення правовласника (як це буває, коли правовласник сам запитує вжиття заходів на кордоні), а з того моменту, коли «подав до компетентних органів апеляцію» (ст. 58 п. б). Угода ТРІПС не пояснює причин такого розходження, але можна собі уявити, що коли митні влади діють за власною ініціативою, то їхня думка є менш упередженою ніж міркування правовласника, що вимагає застосування заходів на кордоні. Крім того, оскільки правовласник не сам вимагав прийняття цих заходів, не слід, очевидно, вимагати, щоб він перший починав судове провадження [9].
Висновки. Сьогодення передбачає принципово нові заходи боротьби за економічну безпеку держави на міжнародній арені ніж ті, що були десять, чи навіть п’ять років тому. Причиною цього є локальні економічні інтеграційні та глобалізаційні процеси. Все це спричиняє акселерацію інтеграції національних митних органів України до єдиної європейської митної системи. Зрозуміло, що стандарти права СОТ відіграють у цьому питанні першочергове значення.
Пропозиції щодо подальшого дослідження проблеми. Зважаючи на недостачу кваліфікованих кадрів у цій сфері — дуже важливим є не лише впровадження дисципліни «Право СОТ» [1, 451] яка б надала суттєву практичну та теоретичну інформацію студентам-міжнародникам, суддям, підприємцям та співробітникам внутрішніх справ, але й впровадження якісно нових напрямків дослідження повязаних із практичною імплементацією митними органами стандартів контролю за переміщенням товарів та послуг через державних кордон України в рамках угод права СОТ.
Література:
- Чибісов Д.М. Право Світової організації торгівлі як навчальна дисципліна: про необхідність уніфікації характеристик дисципліни // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – №62. – C. 451-457;
- Иванова С.В. …
- W.J. Bernstein …
- Дюмулен И.И. …
- Fink, C…
- Основы торговой политики и правила ВТО…
- Шумилов В.М. …
- Tuan N. Samahon…
- The Tacis Programme …
[1] Тут потрібно пояснити, що І.І. Дюмулен не розділяє матеріальне та процесуальне право СОТ, як і не розмежовує «торгове» (матеріальне), «процесуальне» та інші галузі права СОТ.