Цитировать как: ДМ Чибісов Правові та морально-етичні засади охорони пропрієтарного цифрового контенту в рамках угод АСТА і ТРІПС Митна справа, 2012, сс 91-99

Правові та морально-етичні засади охорони пропрієтарного цифрового контенту в рамках угод АСТА і ТРІПС

              Постановка проблеми. У ХХІ ст. розвинені країни (переважно США, Японія та деякі країни ЄС), активізували свої зусилля для вилучення з вільного доступу у мережі Інтернет піратських копій пропрієтарного цифрового контенту (далі – «ПЦК»), тобто програм, електронних книг, операційних системи тощо. Вони пропонують встановити жорсткі правові заходи боротьби із піратством. На то є поважні матеріальні причини. Так, найбільш прибуткову частку експорту США займає не експорт авто, чи навіть комп’ютерної техніки, а продаж голлівудських фільмів (у 1997 р. їх експортна вартість перевищувала 30 млрд. дол. США на рік [1, 4]. Росте попит і на інші цифрові товари.

У 2012 р. п’ятнадцятирічний школяр Джек Андрак винайшов спосіб, що допомагає діагностувати рак у 168 разів швидше ніж будь-який інший відомий тест [2]. Андрак стверджує, що без пошукової системи «Google» та спеціалізованих медичних статей, що були доступні он-лайн, він би не зміг виконати це складне завдання. Звідси виникає риторичне питання: а скільки таких винаходів, можна було б отримати, якщо б принаймні громадяни країн, що розвиваються (найбідніші країни світу), безкоштовно отримали вільний доступ до ПЦК?! Як сказав колись Дж. Б. Шоу «Якщо в тебе є яблуко і в мене є яблуко і ми обміняємося ними то в тебе і у мене все одно буде по яблуку. Однак якщо в тебе є ідея і в мене є ідея і ми обміняємося ідеями, то вже кожний з нас матиме по дві ідеї» [3, 18].

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням неліцензійного, тобто піратського пропрієтарного цифрового контенту (далі – «ПЦК»). Предметом дослідження є конкретні норми і положення Угод ТРІПС та АСТА, що регулюють охорону прав інтелектуальної власності (далі – «ІВ») щодо ПЦК, а також ступінь їх впливу на зміну формату взаємовідносин прав людини.

У світлі можливості введення цензури в Інтернеті, посилення нерівності між індустріально розвиненими і країнами так званого «третього» світу, а також штучного обмеження руху інформації (як важливого фактора сприяння розвитку всього людства), дане дослідження набуває особливої ​​актуальності. Представляється важливим визначити доцільність: 1) обмеження одних прав людини з метою забезпечення інших; 2) законодавчого закріплення безкоштовного доступу до мінімально необхідного цифрового контенту, як базового «знаряддя праці» сучасної людини (в некомерційне (приватне) використання); 3) проведення порівняльного аналізу відповідних норм угод АСТА і ТРІПС.

Стан дослідження. У національній науковій літературі питання протиставлення права на ПЦК з одного боку і права власника останнього на отримання винагороди з іншого, в контексті розвитку міжнародних норм у сфері охорони прав ІВ, практично не досліджувалися раніше. Тим більше не здійснювався порівняльно-правовий аналіз відповідних норм ТРІПС і АСТА. У той же час, окремі теоретичні питання розглядалися наступними науковцями: Г.М. Вельяміновим, М. Геістом, І.І. Дюмуленом А.В. Данільцевою, О.О.  Мережко, Б.Л. Зімненко, С.В. Івановою, І.І. Лукашуком, С.Г. Осикою, М.П. Трунк-Федоровою, С. Фінком і В.М. Шуміловим.

Виклад основних положень. Право інтелектуальної власності засновується на припущенні, що автор (творець, виконавець) «створює щось із нічого» [3, 18], а тому і права на результат інтелектуальної праці належить саме йому. Однак, таке твердження не є коректним. Автор не створює «щось» із нічого: людина завжди використовує чужі ідеї чи матеріальні здобутки, для того щоб створити своє власне їх «віддзеркалення». Наприклад, для того щоб створити власну композицію композитор комбінує музичні акорди (які він чув раніше) та використовує ноти (які придумав не він) [3, 18]. Так само і з авторами літературних творів, де автор описує життя реальних людей чи події, що фактично мали місце. Іноді автори комбінують різні елементи реальних подій для створення власних сюжетів. Юристи перетворюють та адаптують старі аргументи, що дозволяє їм використовувати їх у нових, змінених умовах. Відтак, логічним є припущення, що ніхто ніколи не міг зробити «щось» із нічого [3, 18]. Більше того, виходить, що окремі розробки та винаходи дозволяють та провокують появу інших, які у тій чи іншій мірі засновані на них, а тому, вільний доступ до винаходу (твору) є «важливим як повітря» для суспільства. Тому недивно, що західні дослідники вважають Інтернет головною умовою для створення ринку «цифрової продукції» яка є «новим бензином для нашого суспільства» [3, 18].

За минулий рік українські правоохоронці розслідували майже одну тисячу кримінальних справ, пов’язаних з порушенням прав ІВ, близько 600 з них направлено до суду, за 400-ми вже є судові рішення [4]. Найбільш резонансною була справа проти порталу «ЕХ.UA», яку було порушено на вимогу компаній-гігантів Adobe, Microsoft і Graphisoft. Втім, з метою монополізації своїх прав, аналогічні кроки здійснюють і інші право власники у різних сферах суспільного життя. Так, наприклад, за позовом Франції була заборонена випічка круасанів поза «певного географічного регіону» [5]. Аналогічна ситуація і з коньяком та шампанським.

Охорона прав інтелектуальної власності має давнє міжнародне минуле. В рамках СОТ у 1994 р. була прийнята угода про Торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (далі – «ТРІПС»). Угода базується на домовленостях оформлених у вигляді Паризької, Бернської, Римської конвенціях і Вашингтонського договору, однак це перша угода, яка пов’язала питання охорони прав ІВ з торговельними санкціями [6]. Вперше в історії міжнародних угод, ТРІПС звертає увагу не лише на дотримання прав в області інтелектуальної власності, але й визначає низку правових засобів, до яких можуть вдаватися правовласники [7]. Угода зобов’язує членів СОТ забезпечити застосування кримінальних процедур та штрафів (принаймні у випадках навмисної фальсифікації товарного знака або порушення авторських прав у комерційних масштабах). Вперше встановлюються єдині стандарти, щодо національної системи охорони ІВ та передбачаються відповідні процедури доказування, судової заборони, відшкодування збитків, встановлюються тимчасові і прикордонні заходи [7].

За думкою проф. В.М. Шумілова, ТРІПС являє собою «перший та єдиний багатосторонній договір», що регулює всі найважливіші аспекти ІВ та надає цьому сектору правовий режим «мінімального міжнародного захисту» [8, 131]. Угода [9]  також встановлює «багатосторонні рамки», правила та принципи боротьби з контрафактною продукцією [8, 131].

Основна ідея ТРІПС полягає у тому, що права ІВ повинні стати предметом правомірної охорони, однак така охорона не повинна заважати міжнародній торгівлі [8, 131]. Інакше кажучи, головною метою ТРІПС є забезпечення того, щоб національні заходи з охорони права ІВ не стали бар’єрами для міжнародної торгівлі але «гармонійно і збалансовано» поєднали інтерес правовласника з інтересом комерсанта і споживача [10, 38; 11, 326].

Втім, незважаючи на те, що стандарти охорони прав ІВ закріплені в ТРІПС і є «конституційної» основою сучасної системи торгівлі в рамках СОТ, однак механізму інтерактивного реагування та блокування піратського контенту у цифровому середовищі (Інтернет і інші мережі) угодою не передбачені. Саме це, і змусило промислово розвинені країни, розробити і прийняти угоду АСТА. Вона покликана усунути цю проблему, зобов’язуючи держав-підписантів вилучати і знищувати не тільки контрафактні товари, що перевозяться в промислових масштабах і комерційних цілях через їх митну територію, але й ПЦК, що зберігається в мережі Інтернет, або ж перевозиться приватними особами через кордон в своїх ноутбуках, цифрових фотоапаратах та інших аналогічних пристроях.

Під «пропрієтарним цифровим контентом» (ПЦК) ми розуміємо ліцензійне програмне забезпечення, аудіо-відео, текстові матеріали, а також інші електронні інформаційні ресурси охоронювані нормами права СОТ і зокрема ТРІПС. Угода АСТА означає «Торговельну угоду з протидії піратству» від англ. «The Anti-Counterfeiting Trade Agreement» [12], що розробляється з 2006 р. США і Японією, та буда підписана більшістю країн Євросоюзу в січні 2012 р. І хоча остаточного затвердження Європарламентом вона не набула. Угода демонструє напрямок розвитку міжнародно-правової охорони ІВ. Можна згадати також і інші сучасні «анти-піратські» законопроекти. Зокрема закон США під назвою «СОПА» від англ. «Stop Online Piracy Act» – «Акт проти он-лайн піратства» [13] який передбачає можливість блокування сайтів, реклами і платіжних он-лайн інструментів у випадку підозри ресурсу у порушеннях прав ІВ.

Враховуючи, що грошовий еквівалент від обороту торгових аспектів прав інтелектуальної власності становлять приблизно 500 млрд. дол. США на рік, то не дивно, що тенденція розвитку міжнародної системи охорони права ІВ проявляються в поступальної боротьбі не тільки з піратською продукцією, що поширюється в комерційних цілях і в промислових масштабах, але в першу чергу з контрафактним ПЦК, що знаходиться у власності приватних осіб. Саме ця особливість і відрізняє сучасні угоди, такі як АСТА і СОПА, від документів, що регламентують охорону прав ІВ в рамках СОТ.

Однак, виходячи з такої логіки іноземних законодавців, виходе, що свобода доступу до піратської продукції та вільний плив інформації з/та в мережу Інтернет не є основоположним правом людини, а лише займає другорядне, по відношенню до авторських прав місце. Більше того, виходячи з санкцій зазначених документів, покупка піратської продукції прирівнюється до тяжких злочинів на кшталт крадіжці чи розбійному нападу, що однак представляється несправедливим, а також вступає в протиріччя з думкою українських та іноземних правознавців.

Так, визнаний фахівець в сфері електронної комерції і основний доповідач перед Європарламентом щодо угоди АСТА М. Геіст виступає за збалансовану охорону прав ІВ та припинення правового «радикалізму». У свою чергу український Омбудсмен, Ніна Карпачова заявляє, що «Аж ніяк не ставлячи під сумнів необхідність захисту авторського права, хочу зазначити, що в умовах поширеної бідності, такий ресурс [EX.UA – Д.М. Чибісов] для сотень тисяч громадян залишається чи не єдиною формою доступу до культурних цінностей людства» [14]. Враховуючи такі точки зору правознавців, недивно, що навіть у Європі, Інтернет і право на використання загальнодоступної інформації, в т.ч. неліцензійного (піратського) цифрового контенту, розглядається переважною більшістю людей як невід’ємне право кожної сучасної людини [15].

Неможливо погодитись із тією точкою зору, що жорстка охорона ПЦК є необхідним економічним стимулом для подальшого розвитку економіки держави. Згадаймо, що окремі Інтернет компанії, такі як Google, Facebook, Youtube, VKontakte, Wikipedia або Wikileaks, не з’явилися б зовсім за відсутності можливості використання піратської продукції, інформації яка складає державні та / або комерційні таємниці. Так, саме в пошуках безкоштовного аудіо-відео контенту, а також важливої політичної інформації, сучасна людина і користується мережею Інтернет, підписується на блог-сторінки і т.д. За даними Київського міжнародного інституту соціології, 31% від усіх користувачів мережі Інтернет шукають новини, в той час як лише 15% респондентів читають їх в друкованому вигляді [16]. Більше того, попри форсування торгівельно-економічних відносин за рахунок реклами, та поширення току інформації, ці компанії також працевлаштовують сотні тисяч людей. Отже аргумент прихильників «жорстких норм» не витримує критики.

Порівнюючи еволюцію поглядів на правове регулювання інформаційної сфери та сфери високотехнологічної продукції, не можливо не помітити, що під егідою СОТ був знайдений певний баланс між інтересами виробників і споживачів товарів з інтелектуально складової, що знайшло відображення у Преамбулі до угоди ТРІПС, ряді її норм і у Декларації держав-членів СОТ від 2001 р. Угода ТРІПС визначає, що держава-член СОТ має зробити доступними для власників прав ІВ судові процедури покликані захистити порушені права, передбачені нормами ТРІПС. Судові органи мають право приймати відповідні рішення щодо припинення порушень прав інтелектуальної власності та inter alia припинення поставок товарів, що ввозяться з порушеннями. У той же час, Преамбула до угоди вказує, що охорона і контроль за дотриманням прав ІВ «повинні сприяти технічному прогресу, передачі і розповсюдженню технологій для обопільної вигоди виробників і користувачів» технологічних знань «таким чином, щоб сприяти соціальному та економічному добробуту, а також балансу прав і обов’язків». Тобто, базовий принцип ТРІПС – збереження балансу прав і обов’язків сторін правовідносин. Більше того, угода дозволяє використовувати результати інтелектуальної діяльності навіть тоді, коли на це не дає свою згоду їх власник. Втім, таке використання не повинно призводити до необґрунтованого матеріального збитку останнього, а швидше бути необхідним порушенням одних прав з метою дотримання інших.

Даний принцип отримав автентичне трактування в Декларації країн-членів СОТ від 2001 р. (відома як «Доха Декларація»), де були роз’яснені правила доступу найменш розвинених держав до технології виробництва вже запатентованих лікарських препаратів. Цікаво й те, що, незважаючи на прийняття Декларації в інтересах країн, що розвиваються, деякі розвинені члени СОТ також скористалися цим правом. Як стверджує старший економіст Світового банку К. Фінк, США у 2001 р. під час епідемії сибірки надали примусові ліцензії (інакше кажучи, дозволили безоплатно копіювати запатентовані ліки) на виробництво препарату «Ципрофлоксацин». Це призвело до стрімкого падіння цін на нього [7]. Є і інші приклади. Так, оптова ціна на популярний препарат «Прозак», фірми Пфайзер, впала з 240 дол. до 5 дол. після закінчення терміну дії патенту [7]. Отже, логічно припустити, що реальна вартість препарату була майже в 50 раз менше ціни його продажу компанією-монополістом, оскільки остання не стала б продавати товар собі в збиток.

Слід однак звернути увагу, що і угода АСТА в Преамбулі вказує на свою прихильність принципам Декларації від 2001 р. Проте, на відміну від ТРІПС, більше нічого в тексті угоди не підтверджує можливість диференційованого підходу до охорони прав ІВ. Хоча, виходячи з того, що більшість контрафактної продукції та піратського ПЦК «виробляється» і / або споживається саме в державах, що розвиваються (найбільш бідними прошарками населення), то така диференціація була б нелогічна. Тому згадка в АСТА Декларацій 2001 р. здається щонайменш неефективною, не відповідає цілям документу та має явний популістський характер.

Таким чином, з моменту перегляду пріоритетності права на здоров’я, перед правом на матеріальну винагороду, минуло одинадцять років, проте вже інше протистояння прав з’явилося на міжнародній арені: право на охоронюваний (пропріетарний) цифровий контент проти права на освіту, роботу і навіть спілкування, завдяки використанню піратського ПЦК. Видається сумнівною можливість сучасної людини здобути освіту, не користуючись комп’ютером та Інтернетом. І якщо вартість окремих комп’ютерів коливається від мінімальних 100 дол. за ноутбук, то вартість операційних систем Windows часто перевищує сотні доларів, що робить неможливим практичне наповнення змістом тексту Преамбули ТРІПС і особливо АСТА. Таким чином, доступ осіб з держав, що розвиваються до сучасних засобів зв’язку і систем он-лайн освіти, буде вкрай утруднений з моменту вступу в силу угоди АСТА.

В разі прийняття, АСТА зобов’язує держави покласти відповідальність (а отже і окремі контролюючі функції), за передані і / або одержувані їх громадянами неліцензійні цифрові продукти, на Інтернет провайдерів. Останні, фактично стануть охороняти права великих транснаціональних корпорацій таких як «Microsoft» або «Adobe» (ст. 27 п. 1, п. 4). Згадаймо, що саме за заявами цих компаній була відкрита кримінальна справа проти порталу «EX.UA».

В інституціональному плані угода АСТА має певні риси орієнтованої на практику правоохоронної організації. У ст. 36 Угоди закріплюється необхідність утворення міжурядової організації – Комітету АСТА, що поряд із СОТ, ВОІВ та ООН буде реалізовувати закріплені угодою положення. Однак, враховуючи специфіку останніх, доцільно зауважити, що комітет АСТА буде мати більш ефективні важелі практичного впливу на сторін правовідносин ніж норми права СОТ.

Втім, комітет АСТА не лише буде займатися імплементацією принципів боротьби з контрафактною продукцією, але й буде мати право інтерпретувати норми угоди, та створювати рекомендацій щодо такої імплементації. Простору для такої діяльності в угоді закладено достатньо. Наприклад, секція 3 угоди АСТА встановлює прикордонні засоби боротьби з контрафактом вказуючи, що на кордоні, митні органи держав, можуть діяти відповідно їх «ініціативи», щодо підозрілих товарів або відповідної заяви власника прав ІВ. Стаття визначає, що митні органи держави «повинні» перевіряти товари які перетинають митний кордон навіть у незначній кількості за укладеними договорами купівлі-продажу (в комерційних цілях) та «можуть» перевіряти товари, що перевозяться в незначній кількості приватними особами. Слід звернути увагу, що особливістю АСТА є саме ця норма яка вказує, що митні органи мають право перевіряти електронну техніку, яка є приватною власністю приватної особи яка перетинає митний кордон (ст. 14). Тобто, якщо пасажир везе флеш карту, цифрову фотокамеру, ноутбук або мобільний телефон, то на митниці, технічні фахівці мають право перевірити (за допомогою спеціального програмного забезпечення), всі вищезазначені пристрої на наявність в них контрафактного ПЦК (програм, операційних систем, музичних файлів і \ або відео матеріалів). Якщо контрафактна продукція буде знайдена – ноутбук чи інший пристрій буде конфісковано, а проти вас розпочато розслідування.

В ст. 23 угоди передбачено, що держава повинна забезпечити «як мінімум» кримінальну відповідальність за «навмисну ​​підробку торгових марок або протиправний передрук творів чи інше піратство вчинене в комерційних масштабах». Разом із тим, документ не розкриває значення словосполучення «комерційний масштаб», що обґрунтовано викликає питання: в одній державі це може бути 10 000 книг або дисків, а в США буде досить і десяти таких товарів. Угода АСТА вказує, що Кримінальний кодекс держави має містити положення щодо фінансового покарання на рівні, який був би «достатньо великим» для демотивації вчинення порушення.        Як видно зі ст.ст. 9 (про матеріальну шкоду), 10 (про інші заходи покликані відновити порушені права власників ІВ), 14 (щодо незначних поставок товарів), 16 (про заходи на кордоні), 22 (щодо розголошення інформації), 23 (щодо кримінальних правопорушень), 27 (щодо забезпечення дії угоди в мережі Інтернет), де використовується термін «може» (можуть, можливо), термінологія Угоди досить диспозитивна. З одного боку, держава «може» перевіряти приватні речі пасажирів, а з іншого «може не» перевіряти. Передбачається, що саме комітет АСТА буде займатися тлумаченням таких норм. Втім, відсутність належної імперативності документа заважає його цілісному сприйняттю, застосуванню та дозволяє говорити про можливість його довільного тлумачення Комітетом АСТА.

Професор права Оттавського університету Майкл Геіст, який виступав консультантом на засіданні Європарламенту під час розгляду АСТА, порівнює жорсткі анти-піратські закони з «радикальним екстремізмом» і закликає «до збалансованої охорони прав ІВ» [17]. Він зазначає, що загальний негативний ефект від угоди АСТА перевищує можливі позитивні її наслідки. Він також стверджує, що процес розробки угоди був занадто засекречений (переговори велися за зачиненими дверима, чорнові версії Угоди не підлягали розголошенню і т.д), а тому відсутня достатня її наукова розробленість [17].

Зазначена секретність процедури розроблення та прийняття угоди АСТА, особливо контрастує з переговорами щодо прийняття угоди ТРІПС, документів ВОІВ, або УНСІТРАЛ, коли активна, відкрита дискусія мала місце. М. Геіст вважає, що оскільки процес розробки АСТА був конфіденційним, то це свідчить не тільки про нестачу прозорості та демократичності – але і про погану наукову обґрунтованість даного документу, непродуманість його довгострокового впливу на міжнародне співтовариство. Також професор вказує, що економічно слабкі держави (такі як України), зовсім не брали участь у розробці угоди, однак, будуть безсумнівно «підштовхувати» розвиненими державами підписувати і виконувати її [17].

Існує і політична сторона справи. Обмеження току інформації, яка передається за допомогою мережі Інтернет, під приводом охорони прав ІВ, може перетворитися  на введенням цензури в цифровому середовищі. Так, наприклад Джуліан Ассанж неодноразово заявляв про зв’язок Майкрософт з американськими силовими структурами. Заснований Ассанжем в 2006 р. сайт Wikileaks був покликаний поширювати інформацію, що приховувалась урядами держав від міжнародного співтовариства загалом і власного населення зокрема. Втім, добуті протиправним шляхом докази корупції, подвійних стандартів та порушень міжнародного права, стимулювали  розвиток дискусії щодо прийнятності використання такої інформації, арешту Ассанжа за підозрою в «зґвалтуванні» і навіть закликів вбити «шкідника національної безпеки США» [18].

Таким чином, можна говорити і про те, що тенденція поширення цифрової продукції, а також вільний плив політичної інформації (особливо протягом останніх років), сприяв зміні не одного державного режиму. Активісти таких цифрових рухів умовно стали називатися «Інтернет революціонерами», «Інтернет спільнотами», «блогерами». Їх думки раптом стали важливі, прізвища знайомі, а приватні сторінки популярні.  Навіть на українському прикладі можна уявити масштаби цього явища якщо  закриття 31 січня 2012 сервісу «EX.UA», послужило поштовхом до проведення багатотисячних мітингів прихильників піратського Інтернету. Через деякий час, файловий архів самого правоохоронного відомства піддався злому, і громадськості були представлені піратські (неліцензійні) продукти, що зберігаються на міліцейських комп’ютерах. Таким чином хоча правоохоронні органи і розслідували тисячі правопорушень у сфері охорони авторських прав, у самій міліції немає грошей на ліцензійне програмне забезпечення. Все це вказує на неможливість подальшого ігнорування соціально-економічного фактору охорони ПЦК.

Висновки. Такі організації як СОТ, ВОІВ та ООН лише частково можуть впливати на ініційовані розвиненими державами «анти-піратські» угоди. Останні фактично регламентують застосування і імплементацію всього спектра правоохоронних заходів, ще на кордоні держав-підписантів (поза межами правового регулювання вказаних організацій), що сприяє фрагментації міжнародних норм у сфері охорони ІВ та створює необґрунтовані бар’єри для вільного поширення інформації. Враховуючи це, вважаємо, що: 1) необхідність переосмислення міжнародної системи охорони прав ІВ назріла і українські вчені мають активізувати свої зусилля для забезпечення інтересів нашої держави в цьому напрямку, 2) володіння піратським ПЦК в умовах фінансової кризи і нестабільної економічної ситуації не повинно прирівнюватись до тяжких насильницьких злочинів, але має бути визнано найважливішим засобом здійснення цивільного контролю за державою, невід’ємним правом людини на інформацію, основним засобом її поширення, необхідним «інструментом» кожної сучасної людини.

Пропозиції щодо подальшого дослідження проблеми. Необхідно звернути увагу на побічні дії «жорстких» норм міжнародного «анти-піратського» законодавства. Мова йде насамперед про цензуру в сфері політичної та наукової інформації. Введення першої, як показує практика, необхідно для уряду держави, друга ж важлива для монополістичних комерційних організацій, що здійснюють продаж пропрієтарного цифрового контенту. У той же час, з жалем доводиться констатувати небажання світової спільноти забороняти поширення порно та еротичного контенту в мережі Інтернет, так як останній є лише «товаром», право рекламувати який непорушно для західного суспільства.

Література:

  1. Human Development Report 1999, Globalization with a human face. UNDP;
  2. Евсеева Ю. 15-летний школьник, порывшись в Google, придумал гениальный тест диагностики рака [Електронний ресурс] // MKRU. – Режим доступу: http://www.mk.ru/science/article/2012/08/23/740028-15letniy-malchik-izobrel-genialnyiy-test-diagnostiki-raka.html;
  3. Journal “IPost-2010”, July, Institute of Intellectual Property Studies, Mumbai, India;
  4. Мусевич С. МВД отрицает, что закрыла Ex.ua ради кредита МВФ» от 04.02.2012 [Електронний ресурс] // РИА Новости Украина. – Режим доступу: http://ua.rian.ru/ukraine_news/20120204/78981055.html;
  5. РИА Новости. «Круассаны в законе от 01.04.2012 [Електронний ресурс] //. – Режим доступа: http://ria.ru/food/20120401/613450344.html;
  6. UNCTAD, 1994;
  7. Fink C. Intellectual Property and the WTO, November 2004. [Електронний ресурс] / C. Fink. – Режим доступу: http://docdigger.com;
  8. Шумилов В.М. Всемирная торговая организация. Право и система: Учеб. Пособие. – М.: ВАВТ, 2011.- 180 c.;
  9. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights  [Електронний ресурс] // WTO. – Режим доступу: http://www.wto.org/english/docs_e/legal_e/legal_e.htm#ag;

10. Шумілов В.М. Соглашение по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности (ТРИПС): влияние на сферу образования в мире в свете предстоящего вступления России в ВТО \\ Вестник международных организаций. 2008. № 1 (16);

11. Данилъцев A.B. Основы торговой политики и правила ВТО. – М.: Междунар.   отношения, 2006. – 448 с.;

12. The Anti-Counterfeiting Trade Agreement [Електронний ресурс] // EUROPA. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/trade/tackling-unfair-trade/acta/;

13. Stop Online Piracy Act [Електронний ресурс] // THOMAS. – Режим доступу:  http://thomas.loc.gov/cgi-bin/query/z?c112:H.R.3261;

  1. 14.  «Карпачева: Ex.ua – единственный доступ украинцев к культурным цінностям» (от 07.02.2012) [Електронний ресурс] // Gazeta.UA. – Режим доступу: http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_karpacheva-ex-ua-edinstvennyj-dostup-ukraincev-k-kulturnym-cennostyam/421623;

15. Advocating The Poor, 2009-12-04 [Електронний ресурс] // Active Politics. – Режим доступу:  http://activepolitic.com;

  1. 16.  «В Украине 31% пользователей ищут в интернете новости» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://podrobnosti.ua/internet/2012/03/28/828359.html;
  2. 17.  Geist M. Assessing ACTA: My Appearance Before the European Parliament INTA Workshop on ACTA, Thursday March 01, 2012   [Електронний ресурс] / M. Geist. – Режим доступу: http://www.michaelgeist.ca/content/view/6350/125/;
  3. 18.  «Власти Канады и США призывают убить Джулиана Ассанжа» [Електронний ресурс] // НАТО. – Режим доступу:

http://www.nato.bz/ru/news/20101212/01320.html.

Анотація. Стаття присвячена аналізу положень угод АСТА і ТРІПС, що стосуються охорони пропрієтарного цифрового контенту (ПЦК). Аналізуються можливі побічні явища від посилення охорони ПЦК. Автор вказує на допустимість діяльності порталів «EX.UA» та «Wikileaks». Пропонується перенесення пріоритету від охорони комп’ютерних програм та інших, необхідних для самореалізації людини цифрових продуктів, до посилення захисту публічної моралі від матеріалів, що мають еротичний чи насильницький зміст.

Ключові слова: АСТА, ТРІПС, охорона пропрієтарного цифрового контенту в мережі Інтернет; право на «піратські» цифрові продукти; справа EX.UA.

 

Правовые и морально-этические основы охраны проприетарного цифрового контента в рамках соглашений АСТА и ТРИПС

Д.М. Чибисов

аспирант, НУ «ОЮА»

Аннотация. Статья посвящена анализу положений соглашений АСТА и ТРИПС, касающихся охраны проприетарного цифрового контента (ПЦК). Анализируются возможные побочные явления от усиления охраны ПЦК. Автор указывает на допустимость деятельности порталов «EX.UA» и «Wikileaks». Предлагается перенести приоритет от охраны компьютерных программ и других, необходимых для самореализации человека цифровых продуктов, к усилению защиты публичной морали от эротических и сугубо насильственных материалов.

Ключевые слова: АСТА, ТРИПС, охрана проприетарного цифрового контента в сети Интернет, право на «пиратские» цифровые продукты; дело EX.UA.

 

Legal and ethical principles of proprietary digital content protection within AСTA and TRIPS agreements

       Dmytro M. Chybisov

Ph.D student, NU “OLA”

Annotation. This article analyzes the provisions of ACTA and TRIPS agreements on the protection of proprietary digital content (PDC.). The possible side effects of strengthening the protection of such materials on the Internet are analyzed. The author points out that Internet-based portals like “EX.UA” and “Wikileaks” shall have right to serve as institutions of civil control. Author suggests to reconsider the protection of computer software issue in regard to protection of public morality from materials having erotic and violent content.

Keywords: ACTA, TRIPS, proprietary digital content in the Internet, the right to have “pirate” digital products, the case of EX.UA.